Подумавши про це і, таким чином, одволікши увагу від професорового пенсне, я почав вивчати інших слухачів. І тут я відчув одверту радість: німецькі студенти зрівнялися з нашими! А саме: дехто слухає, а дехто, поклавши голову на руки, лежить так, схилившись на парту, і не відомо про що він мріє… Очі йому свідчать про те, що його увага десь далеко, далеко за мурами цієї тихої авдиторії.
Нарешті монотонність лекції починає хилити на сон навіть декого з тих, що прийшли сюди з „великим зошитом для нотаток“.
Який ще може бути гірший скандал для мандрівника, як заснути на чужині, в авдиторії, підчас лекції?
Та цього не трапилось саме тому, що під цей час, як почало „хилити на сон“, кілька студентів з горішньої лави для чогось піднялись і вийшли з авдиторії, не дочекавшись кінця лекції.
„Знову зрівнялися. Так і в нас іноді буває“, — подумав я.
Тоді професор, звертаючись до тих, що виходили, і до решти авдиторії, сказав:
— Мої панове, ви заважаєте нам працювати.
Студенти на знак солідарности з професором і протесту проти тих, що порушили спокій, раптом затупотіли злегка ногами — одну мить, і знову все тихо.
Лекція гаразд закінчується.
Ми зустрічаємось з товаришами Поповим та Кіровим і виконуємо наш плян. Але годі про клініку. В ній так само нервово хворі, як і в нашій. В психіятричному відділі такі самі психічно хворі, як у нас на Сабуровій дачі або в п'єсі сучасного українського драматурга Куліша „Народній Малахій“. Отже варто читачеві подивитись Кулішеву п'єсу, щоб мати уявлення
