нізації, куди ми пішли з універсальним Петером Кошем, одна робітниця з колишньої Катеринославської губерні запитала мене:
— Чи то правда, що той… що на Радянській Україні і в Росії кожна жінка мусить примусово на рівні з мужчинами йти на роботу, а дітей мусить обов'язково нести в дитячі ясла? Що то воно таке за ясла? Для чого то примушують жінку?
Була це літня вже робітниця-комуністка. Еміґрувала вона з України давно, ганяючись за своєю долею, мов за невірною тінню. В Німеччину потрапила з якоїсь іншої країни, а Туреччини, здається. Бойова, але „щоб дуже грамотна, то ні“.
— Отже не сердьтесь, а об'ясніть. Як нам тут буржуазні газети кажуть фалш, то ми знаємо, що то фалш, але об'ясніть ви, як ви от ізвідти приїхали, то об'ясніть.
Тоді я розповів їй про пацюків.
— Було. А якже! Це було в нас. На якій це штрасе, Петере? А якже, було… — сказала вона.
— А на Радянській Україні і в Росії цього ніколи вже не може бути і не буде, — одповів я цій товаришці і з'ясував, що то за штука така дитячі ясла.
32
Ранком я, настроївшись на студентський лад і захопивши великий зошит для нотаток, помандрував на лекцію проф. Бонгефера.
Перед парадними дверима II Medezinische Klinik, де стоять погруддя Траубе та Фрідриха Крауса, я зупинився, щоб трохи поміркувати на тему про тяжку медичну науку та її складні перипетії, і обдивитися будівлі клінік Шар'єте. Тут я сумно похитав головою,
