пляном, готувалися до наступу на двох поживних істот, що з криком тікали на ліжко…
Вони ще ніколи не бачили стільки пацюків, як сьогодні. Півкімнати встелено ними, ворушиться, пищить, вишкірюється гострими зубами.
— Лізе один на ліжко!.. — крикнув хлопчик.
Але дівчинка і без того вже була перелякана на смерть і тільки впивалася пальчиками в хлопцеве тіло, шукаючи порятунку на його вузеньких грудях.
А пацюки, піславши одного найстаршого на розвідку, не барилися й самі. Вони давно вже готувалися до наступу на цю комірчину, де живуть дві істоти, що їх можна загризти великим табуном.
Швидко, швидко, один по одному шкрябаються на ліжко, хижо пищать.
Хлопчик кидає на них подушкою, махає руками.
Це не спиняє їх. Вони сунуть уже сірою лавою, впиваються білими гострими зубами в ноги, в руки, в очі… Лізуть по всьому тілу, кров роздрочила їх, вони весело пищать і починають рвати свіже м'ясо.
В напівтемній комірчині, на п'ятому поверсі, відбувається веселий баль пацюків.
І коли повертається через дев'ять годин стомлений батько і виснажена мати, то в кімнаті лежать недогризки їхніх дітей.
Пацюки лінкувато ховаються в нори…
З тихим зойком безсилля мати падає на порозі непритомна. Батькові ворушиться на голові волосся і з рук поволі висувається газета, що в ній надруковано ухвалу будувати панцерники для захисту гінденбурґівської республіки.
Так от: цю картиику ми й пригадали собі, коли увечері, на зборах однієї робітничої української орга-
