до збройного повстання проти диктатури буржуазії. Хто ж цього не знає? Якщо б мандрівник про це забув, то йому б далі не мандрувати.
Але хто може заборонити тому мандрівникові розповідати про диктатуру пролетаріяту в його країні? Хто може заборонити йому згадувати шлях героїчної боротьби, в якій український пролетаріят, разом з пролетаріятом російським та з пролетаріями інших братерських народів, здобув собі владу?
Ніхто!
Ніхто не може заборонити мандрівникові розповідати про велетенське соціялістичне будівництво, в якому зростає СРСР, про велику творчу підойму робітничо-селянських мас на його батьківщині і передавати привіт німецьким робітникам у їхній тяжкій і героїчній боротьбі!
З цього права може користатися кожний мандрівник. І чому б не скоривстався був з нього автор цих рядків? Не винен же він, що робітники дуже уважно і дуже прихильно слухали те привітання, може навіть уважніше, ніж того хотілося б блискучим соціял-демократичним шуцманам.
Я не дивувався, коли товариш Готопп, користаючись уже з свого права перекладача не зовсім точно перекладати кожне слово, де в чім доповнив мою нейтральну промову, підпалив її кількома гаслами і море робітничих рук захвилювалось, а в стіни ударились вигуки:
— Хай живе Радянський Союз!
По тому виступало багато товаришів, між ними були представники різних націй, але всі вони говорили однією мовою — мовою пролетаріяту, що йде на штурм стабілізованого капіталу.
