свої сили і дати обіцянку бути завжди, кожної хвилини готовими кинути ці сили на боротьбу за справу пролетаріяту, за яку загинули фундатори „Червоного Прапору“, дати обіцянку не спинятися ні перед якими труднощами, аж доки не дійдуть остаточної перемоги, що для неї знаряддя кується в „Роте Фане“.
Нам розповіли, що за годину до початку зборів, як тільки відкрилися двері цирку, приміщення переповнилось робітниками протягом кількох хвилин. Тимчасом трамваї та автобуси підвозили раз-у-раз нові й нові сотні робітників. Тоді ухвалили зробите одночасно другі збори в „Sophiensälen“ і паралельно збори десь ще по малих залях. І, не зважаючи на те, що багато сот людей, що приходили до цирку та, не вмістившись, повернули додому, не знаючи про паралельні збори в „Sophiensälen“, там також було до краю переповнено.
Всі ті приміщення, виявилось, були замалі, щоб умістити читачів „Роте Фане“. Товариш Сланґ, відкриваючи збори, мав повне право підкреслити, що такі збори свідчать про міцний зв'язок берлінського пролетаріяту з комуністичною партією та її центральним органом.
Після цього, звичайно, заграла оркестра. Це була струнна „російсько-українська оркестра“. Грала вона відомих уже нам революційних пісень.
А потім збори вислухали доповідь товариша Піка, що говорив про значіння десятої річниці органу комуністичної партії Німеччини, органу, що так відважно показував шляхи німецькому пролетаріятові в його боротьбі з капіталом протягом цілого десятиліття, коли пролетаріят підіймався, зазнавав поразок, гартувався духом і нині підіймається знову…
