— Насамперед ви мусите визнати, що Зольман дуже розумна людина. Ні? Він дуже дотепний і дуже розумний. Адже правда?
— Я не збираюся цього заперечувати. Але навіщо ви відповідаєте запитанням на запитання?
— Гаразд, я скажу вам свою думку, якщо вона вас цікавить. У вас немає демократії. Більшовики задушили демократію. Вони не дають писнути нікому, хто тримається інших політичних поглядів.
— Стривайте! Ви маєте цілковиту рацію щодо „інших політичних поглядів“. Наприклад, фашистові чи соціял-демократові, що підтримує імперіялістичну політику буржуазії, у нас не дадуть і писнути, бо ж у нас диктатура пролетаріяту. Отже, ви маєте цілковиту рацію. Але з демократією — у вас непорозуміння. Ніде пролетаріят не має кращої можливости здійснювати принципи найширшої демократії, як у своїй пролетарській державі, цебто, покищо тільки у нас, у Радянському Союзі. Хіба ви будете заперечувати цю істину?
— Так. Я буду заперечувати цю „істину“. Між іншим, як вам подобаються німецькі жінки?
— Власне… що ви хочете цим сказати? Адже ви також німкеня?
— Ну, ні. Я парижанка. Тільки працюю тут. Але як вам подобаються тутешні жінки?
— Я… власне не знаю, що вам сказати… Про яких жінок ви питаєте? Адже ви — комуністка?
— Я? Ха-ха-ха-ха! Я — комуністка?
Чи треба казати, що я вже й сам прекрасно зрозумів свою прикру помилку? Але я все таки для чогось запитав:
— Значить, ні?
— Я соціял-демократка!
