рядкові, по закону. „О, це інша річ“, — відповідали вони з задоволенням.
Всі дружно зареготали. Тоді Зольман ще з більшим почуттям гідности продовжував:
— От вам психологія німецького робітництва й селянства. Спробуйте тут застосувати більшовицькі методи боротьби. Ні, треба знати маси. Пригадую собі таку картинку. 1914 рік. Загальна мобілізація. Оголошення війни. Ви уявляєте собі, що робиться на вулицях великого міста? Шалений рух. Всі живуть одним почуттям…
— Патріотичним, — кидає т. Вайскопф.
— Одним почуттям, одним інстинктом. Все біжить, струмкує, клекотить. Ви уявляєте. І от під цей час, бачу, йде по вулиці пожежник. В руках у нього відро з фарбою і великий пензель. І хоч би він на кого звернув увагу! Хоч би захвилювався чи спитав, у чому річ! Ні! Він спокійненько собі йде, підходить до пожежного кранта й починає його методично й старанно підфарбовувати. Це його обов'язок, його служба. І він її виконує. Хай там валиться цілий світ — він мусить виконувати свої обов'язки. Це вам обличчя німецького робітника. Я ніколи не забуду того пожежника.
— Значить, орієнтація на пожежника 1914 року? — запитує т. Вайскопф під загальний регіт.
— Годі, годі сперечатися! — кидає Фрідль Сюсс.
Мене це здивувало. Як? Вона не підтримує Вайскопфа?
Я підійшов до неї, коли вона відокремилась од товариства.
— А ваша думка щодо Радянського Союзу? — запитав я одразу.
Вона посміхнулася.
