— А коли панцерники все таки будуються, то ви, яко дисциплінований член партії, не можете, звичайно, протестувати…
— Бачите, треба робити те, що відповідає здоровому глуздові. Я кажу, що московським більшовикам безперечно вигідно було б тримати широкий фронт разом з німецькою соціял-демократією. Сталін цього не розуміє і запроваджує якраз протилежну політику. Якраз протилежну, я повторюю. Кого він слухає? Хто його інформує в справах боротьби німецького пролетаріяту? Тельман? Хіба Тельман це та людина, що сама добре розбирається в цих справах? Аж ніяк! Тельман не має даних для того, щоб інформувати Кремль, одначе він це робить, і це є основна помилка… А сам Сталін не читає німецьких газет… Та й скажіть, хіба можна механічно переносити більшовицькі методи боротьби, методи, що склалися на специфічному ґрунті, переносити на наш цілком відмінний ґрунт? Ви чудово знаєте, які сильні традиції порядку панують у психології німецького робітництва й селянства. Я пригадую собі такий випадок. Кінець імперіялістичної війни. Дезорганізація фронту. Демобілізація. Початок революції. Я був тоді в Кöльні і добре все пам'ятаю. Салдати масами валять з фронту і питають: „Де можна дістати штамп?“ — Який штамп? Не треба ніякого штампу, ніякої печатки, йдіть додому, — кажемо їм. „Як? Без одмітки? Без штампу? — питають вони. — Цього не може бути! Ми вимагаємо ставити нам у наших книжках штамп!“ І ми змушені були, щоб заспокоїти їхнє обурення й задовольнити якось внутрішній, підсвідомий потяг до порядку, змушені були ставити їм якісь профспілчанські штампи, здається, „деревообробників“, чи що. Нате вам штамп. Тепер все в по-
