не бачимо, крім студентів, лікарів, професора та наших хворих. Нам просто не вистачає часу.
— І грошей, — скромно додав другий.
— Здається, два рази за цілий час були в театрі. А які новини в Нервовій клініці Харківського Державного Медичного Інституту?
Я розповів їм про все, що було в нашій клініці до мого від'їзду. І дивно, якою пекуче цікавою стає кожна найменша дрібниця, коли згадується її за тисячі верстов од столиці своєї республіки, в обставинах діяметрально протилежних до обставин нашого радянського життя!
Ми довго сиділи біля грубки, де тліло вугілля. Говорили про наш далекий Харків…
29
Другого дня я дзвонив телефоном до Йоганеса Бехера. Він ствердив, що збори „Союзу“ відбудуться дев'ятнадцятого листопада. Ми умовились побачитись в одному місці раніше.
Нарешті настав вечір і я поїхав до Ґергарта Поля на Уляндштрасе. Служка відчинила мені хвіртку і провела через двір до невеличкого флігеля, де жив наш новий співробітник „Гарту“. В кімнаті я застав уже Вайскопфа і другого молодого письменника — Кляуса Германа. Крім цих двох товаришів і самого господаря, за столиком сиділа четверта особа. То була Фрідль Сюсс. Вона розглядала альбом українських письменників, що його я дав був Ґергарту Полю три дні тому разом із листом від редакції „Гарт“.
Цей альбом і став героєм вечора, принаймні — першої його частини. Власне героями вечора були тридцять шість українських письменників, що їхні портрети
