— Як? Вас там не можна буде бачити? Хіба він вас не запрошував?
— Так. Але я не знаю, чи матимете ви з того будьяку приємність.
— Е! — Вона весело зареготала. — То буде видно.
Звичайно, що й цього всього було досить для того, щоб, виходячи з приміщення „Універзум“, подумати: „Ну, здається, зав'язується три цікаві пункти: поперше — оргзбори „Союзу пролетарських революційних письменників Німеччини“, на яких мені випадає бути присутнім, подруге — вечірка у Поля, де, можливо, будуть цікаві розмови, і потретє — Фрідль Сюсс, що буде присутня на тій вечірці“.
Про збори „Союзу“ мене попередив Вайскопф, і я забув про це згадати раніше.
І раптом Альберт додає ще одного пункта. Зав'язує новий вузлик на ланцюжку подій, і притому робить це цілком конфеденціяльно. Він нахиляє до мене обличчя і каже виразно, але тихо:
— Одна справа вечірка у Поля, де, як я бачу, буде і Фрідль Сюсс. Інша справа — в неділю, в приміщенні Пруського Ляндтагу, вхід з вулиці Принца Альбрехта. Я чекатиму на вас рівно о десятій на вулиці. Підемо разом на конференцію „Червоного фронту“, якщо це вас цікавить не менше, ніж ті інші справи. Згода?
— Цілковита! Але чи будете на цій вечірці і ви також?
— Н-не знаю. Покищо до побачення.
Я пішов, маючи про що роздумувати…
25
— Де ти бродиш, мой? Я на тебе чекаю цілий день! — так зустрів мене Петер Кош, що сидів і справді цілий день у моїй кімнаті.
