Не знаю, чи думав так само товариш Готопп, чи просто хотів показати свою роботу, але всі ті книжки він раптом подарував мені од видавництва зі своїми написами. Тут же він показує мені свіжі числа журналу „Die Front“[1], того самого журналу, що за кілька день витримав потім бій із журналом Гергарта Поля і став органом „Союзу пролетарських революційних письменників Німеччини“, про що читач довідається далі.
— Насамперед нам треба добре зв'язати ці книжки, щоб вам було зручно везти їх на Україну, — говорить Альберт і починає сам упаковувати їх. Чудово видані книжки Егона Ервіна Кіша, Еріха Мюллера, Курта Тухольського, Альфонса Гольдшмідта, Ґеорґа фон-Брінґа і багато інших лягають у пакунок і щедро вкутуються папером.
— Чи не маєте ви шпагату, товаришко Сюсс?
— О! Чом би не мати?
Власне, я ще й раніше звернув був увагу на цю струнку, чорнооку співробітницю „Універзум“, очевидно, помічницю Альберта Готоппа. Але я не чув її голосу, такого жвавого й дзвінкого і такого самовпевненого. Тепер я почув його, бо вона відповідала Альбертові.
— От вам цілий клубок.
Вона передала його мені.
— Я вам дуже вдячний.
— Але ви не знайомі! — гукнув Альберт. — Це товаришка Фрідль Сюсс.
— Я матиму приємність бачити вас у Ґергарта Поля в суботу, о сьомій увечері? — запитала вона.
Гм… приємність. Що їй відповісти?
- ↑ Фронт
