Власне з обіду й почалися всі дальші пригоди, що їх мені вистачило аж до від'їзду до Ляйпціґу, куди я виїхав був двадцять третього листопада.
Що ж то був за обід?
Найзвичайнісінький. Ащо з мене не прихильник німецької кухні, то й годі про нього.
Хібащо три моменти варто відзначити. Перший, і для мандрівника найголовніший, це — матеріяльні втрати. Обід зробив у моєму бюджеті непередбачену в пляні і несподівано велику вирву. Напевне реальнішу, ніж злочинницький набій у підніжжя пам'ятника на Персенкувцє у Львові. Другий момент — перша молода дівчина, що обідала з нами. І третій момент — друга молода дівчина, що теж була з нами.
Перша дівчина — то була молода німецька пролетарська письменниця. Зовсім молода. Її звали Марія Гресхбнер. Вона втекла од своїх батьків, а тато її був і є, доки живе соціял-демократія, великий пан, дідич, землевласник. Отже Марія Гресхбнер, коли повернуло їй на вісімнадцяту весну, взяла та й накивала п'ятами на тепле батьківське кубло. Прибула дівчина до Берліну і, не вагаючись, пристала до тих, хто горить одвертою зненавістю до того ж таки теплого панського кубла.
І от вона теж горить тепер ясним пломенем, юна інтернаціоналістка, ентузіястка, молода пролетарська письменниця.
Її цікавила пролетарська література України. Вона розпитувала про кожну дрібницю і була щодо себе дуже скромною, не насмілюючись ні разу назвати себе хоча б початкуючою поеткою. Піднесення нашої куль-
