пролеткульту 1925 року; „Антологія чеської соціяльної лірики“ („Tschechische Lieder“); книга оповідань під назвою „Втеча до Франції („Die Flucht nach Frankreich“), з якої дещо друковано білоруською мовою (в „Узвышші“), українською та російською; подорож до Радянського Союзу — „Пересадка в XXI сторіччя“ („Umsteigen ins XXI Jahrhundert“), що вийшла мовами німецькою два рази, російською і чеською, і викликала багато рецензій та відгуків у німецькій, російській та чеській пресі. Нарешті 1928-го року з'являються останні оповідання під назвою „Хто не має вибору, той має горб“ („Wer keine Wahl hat, hat die Qual“).
Вайскопф працює в журналах „Die neue Bücherschau“ (Берлін), „Monde“ (Париж), „Полымя“ (Менськ), „Червоний Шлях“ (Харків), „На литературному посту“ (Москва), „Кшеп“ (Прага), „Red“ (Прага, Т-во молодого мистецтва). І зараз пише роман з життя Закарпатської України під назвою „Мандрівні поля“ („Wandemde Felder“).
— А тепер дозвольте вам передати лист від редакції журналу „Гарт“ і просити вас узяти якнайактивнішу участь у роботі цього журналу, — говорю я, коли ми розбили тов. Герцфельде в цур і не залишили йому ні цаля для відступу.
— Охоче! З приємністю, — відповідає Вайскопф.
— І я охоче, — додає т. Герцфельде, обтираючи рясний піт з лоба. — Я теж з приємністю. Як зветься журнал? Гарт? Твердий?
— Та досить таки твердий. Будьте певні…
— Еге, — сміється Герцфельде. — Може, підемо разом обідати?..
Петер Кош нічого не мав проти…
— Не заперечую! — моргнув він усом…
