— Франц Вайскопф, — представив нам нового товариша Герцфельде. — А це письменник з України…
— Наконєц, наконєц, — заговорив товариш Вайскопф російською мовою. — Давно слєдовает іздавать тут сначала одін альманах по-нємєцкі українськіх пісатєлєй… Оні нє знають нічево, наші іздатєльства, об українской літературє.
І ми почали єдиним фронтом атакувати директора…
Франц Вайскопф безперечно найбільш обізнаний в українській культурі зо всіх німецьких товаришів. Цілий час він працював у Празі і власне кілька тижнів лише, як переїхав до Берліну. Читачам наших журналів („Червоний Шлях“ і ін.) ім'я Франца Вайскопфа не невідоме.
Його навіть були вважали за чеха, хоч він — чистої крови німець. В Празі він народився двадцять вісім років тому. В Празі кінчив гімназію, а потім і університет. Ще з останньої кляси гімназії пішов на війну (1918 року), як австрійський салдат, там „розклався“, вступив потім до с.-д. партії (німецькі соцдеки в Чехословаччині). 1919 року, як повернувся з війни, організовує в Празі студентську організацію. Працює в „лівому комітеті“, коли йшла боротьба за 21 умову Комінтерну. Лівих викидають з партії соцдеків в кінці 1920 року, і вони створюють 1921 року Чехословацьку комуністичну партію. 1927 року наш майбутній співробітник „Гарту“ сидить півроку в чехословацькій в'язниці в Їглаві, куди його запроторюють за комуністичну діяльність. Пише Франц Вайскопф майже виключно з робітничого життя. Цей молодий, енергійний письменник написав уже шість книг. Книга поезій „Іде барабан“ („Es geht eine Trommel“); соціяльна драма „Країна на іншому березі“ („Das Land am andern Ufer“), що дістала премію празького
