— Чудово! Ви, значить, із Росії? Пробачте, Augenblick![1]
Він підійшов до апарату, натиснув педаль, апарат проказав йому кілька допіру продиктованих фраз, що цілком його задовольнили. Він повернувся до нас.
— Із Росії?
— Ні.
— А ви ж сказали „Український Робітник“.
— Ну да. Значить, я з України. Бо „Український Робітник“, звичайно, на Україні.
— А, це ніяка ріжниця. Про що тут говорити.
— Гм…
Я ще раз подивився на свого співбесідника. Це була цілком солідна постать, в достатній мірі лиса. Вілянд Герцфельде, це і є брат художника Джона Гартфільда (John Heartfield), колишній редактор журналу „Нова молодь“ (Die neue Jugend), що виходив ще підчас світової війни, 1916 року. Тоді в цьому журналі брали участь такі сміливі митці, як Йоганесс Р. Бехер, Ґеорг Ґрос та інша революційна молодь. По тому Герцфельде захоплювався рухом „да-да“, видав свої поезії „Суляміт“ („Sulamit“) почав видавати дуже гарний журнал „Банкрутство“ („Die Pieite“); журнал 1919 року закрили, а видавця заарештували. Далі він засновує „Malik-Verlag“ і видає тут твори Уптона Сінклера та багатьох інших. Сам пише разом з Ґеоргом Ґросом цікаву працю „Мистецтво в небезпеці“ („Die Kunst ist in Gefähr“), за яку має від держави неприємності. Цю працю на Україні, між іншим, один груповий „академічний“ журнал надрукував під прізвищем самого Ґроса і після цього в недовгому часі навіки заплющив очі… Герцфельде ж тимчасом закінчує статтю про Толера
- ↑ Одну мить, моргнуть оком!
