Друшляки, кастрюлі, мисочки висіли на цвяшках, розплановані за ранжиром… Дружина безробітного будівельника докладала всіх сил, щоб додержати пристойности в своєму господарстві, компенсуючи цим той прикрий факт, що за теперішніх матеріяльних умов теє господарство мало використовується… — Нічого, — сказав будівельник, — ми ще перебиваємось на ту допомогу, що дістаю від держави, хоч вона має скоро кінчитись. А от рурські товариші в гіршому стані… — Ми не сперечалися, бо чули допіру промову червоного фронтовика. Нотую все це в бльок-нот, на швидку-руч, сидячи в вагоні підземки, що везе нас до одного видавництва — „Malik-Verlag“, де маю почати знайомство з німецькими письменниками. Від будівельника ми пішли тоді за годину-за півтори, побалакавши про деякі цікаві речі. — То як тобі си подобало в того функціонера? — спитав мене Петер Кош. — Нічого, — кажу, — добре сподобалось, хай дякує соціял-демократам. — Е, він ще добре живе, а подивися, як у мене. Або в інших. У нас там було так, що дітей погризли щури. Батько й мати були на фабриці, а дітей щури погризли, та й уже. — Та нехай про це іншим разом“.
21
Доволі!
Геть бльок-нота, читаймо краще веселенькі вірші на стінах вагону.
Од Сибіру до Гаванни
Чистить ботики лиш Манна!
Манна! Екстра Манна! Чудова масть для черевиків!
Manna glänzt den Schuh geshwind
One Manna ist der blind[1]
- ↑ Манна чистить черевик швидко
а без Манни він сліпий
