І от керовник групи глянув на товаришів, що були з ним. Гучно, одностайно, лунко гуде в камінному подвір'ї:
— Ach-tung
— Ach-tung
— Hier
ist
Ro —
ter —
front —
kämp —
fer —
Bund!!!
І, як тільки останнє слово — „Бунд“ — прогуде і стихне десь на камені, керівник виступає наперед, ще раз обводить очима поверхи, де вже рясніше відчиняються вікна, і починає свою запальну промову.
— Камераден! — говорить він. — Двісті тридцять тисяч робітників і робітниць Рурщини і району викинуті на вулицю, бо вони жадали платні й хліба за свою роботу.
— Камераден! Буржуазія хотіла б їх повішати.
— Соціял-демократія зраджує.
— Поліція поборює їх гумовими бичами…
— Камераден!..
Скільки вогню і гніву було в його промові! Він викликав магічним словом тіні голодних робітників, і вони ніби пропливали перед очима, кленучи світ, загрожуючи ворогам.
Червоні фронтовики на роботі!
Через п'ятнадцять хвилин підходили вже до другого будинку.
