— Чи є Україна окрема держава і як вона увіходить у спілку з Росією та із іншими республіками?
— Як живуть там робітники?
— Що таке міліція?
— Як живуть у вас інженери, лікарі й інші категорії — партійні і позапартійні?
— Що роблять комуністові, коли він любить багато пити?
— Як працюють заводи?
— Чи добрі командири в Червоній армії?
— Чи не допустять вони чого лихого в армії?
— Як там звертаються до червоноармійців — на „ти“, чи на „ви“?
— Чому я звертаюся до них, червоних фронтовиків, на „ви“?
Я пояснюю, що ми ледве знайомі і що я ж не належу до їхнього „Союзу Червоних Фронтовиків“, що я зовсім стороння людина, письменник, якому цікаво знайомитися з людьми, щоб їх потім змальовувати в своїх писаннях. От і все. Чого ж я маю говорити їм „ти“? І як я можу їм на все це відповідати? Я не можу.
Вони сміються і підштовхують один одного:
— Говори там…
Я запевняю їх, що воно так і є. Тільки так, а не інакше… Бо я ж не втручаюсь у політику.
— Ну, гаразд, гаразд. Тоді розкажи нам про ваших письменників, про їхні книжки, про ваші газети та журнали. Ти в яких газетах працюєш?
Я розповідаю про письменників, про журнали і говорю, що працюю в „Гарті“ — органі Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників.
Їх радує, коли я кажу — пролетарських письменників. Вони просять показати їм цей журнал. Та в мене
