тику соціял-демократії. Раптом він називає ім'я, страшенно мені знайоме.
І відразу — не сон!
Це справжня дійсність. Годину тому ми слухали промову Дітмана, якому так захоплено плескали пани соціял-демократи. І ось через годину я знову чую це ім'я з уст „папаші“ червоного фронтовика, що вимовляє це ім'я без найменшої пошани:
— Дітман казав нам: „Не робіть тієї дурниці, що в Гамбурзі“[1]. І такий у нього голос солоденький. Таким голосом колись Велс казав нам стріляти в тих, що виходитимуть з зібрання. Там був Карл Лібкнехт він промовляв на тих зборах. Таким голосом Велс намовляв тоді убити Карла… Це проклята партія! Проклята! Собача!
…Сидять робочі піджачки, похилившись на стіл. Правда, більшість із них безробітні. Немає навіть на пиво. Сигарети немає.
— Камерад, дай сигарету!
Засідання кінчилося, і тепер ми сидимо і просто розмовляємо. П'ємо по кухлю пива і їмо картопляні млинці. Всім страшенно хочеться їсти. Ми співаємо. „Папаша“ перший починає. Ми куримо і сміємось, розмовляємо і почуваєм — прекрасно!
Вже пізно. Але розходитись нікому не хочеться.
— Камерад! Якщо ти не напишеш нам кожному хоч по одному листу, коли повернешся до Харкова, то ми всі будемо ображені. Ти мусиш передати наш привіт українським братам Радянського Союзу…
Вони так химерно і щиро говорять.
- ↑ Страйк портових робітників, підтриманий робітниками гамбурзьких заводів.
