очима вставав і той невідомий Матросів «корішок», здатний, може, на більше, ніж перебувати в будинку й ліпити копійчані «штучки» на заздрість Пувичці. Збуджена думка забилась у шуканні найскоршого виходу. Але що ж цей епізод? Цим не врятуєш справи. їх багато. Ну, так, безперечно, їх не буде, цих чорних плям, це все відоме... А тим часом, що ж робити зараз, у цьому випадку, що оце розповідає цей хлопець?..
— Що ж робити? — вголос запитав Харитон. — Де ж він, той твій товариш? Якщо він не тут, то що ж ми зробимо?
— Як що? Я цього не знаю, ну, ви ж партєйний, комсамол.
— То що, як комсомол?
— Прикажіть, щоб Альошку в художествене. А я собі роботу знайду.
— Та ти чудій. Тут нічого не можна приказать. Тут... чорт його знає, що тут зробити. Якби хоч він був тут. Тоді взяв його, пішов, чи щось таке... А так, ну що ж? Хіба, щоб він приїхав?
— В натурі! Я ж оце й думаю.
— Так куди ж він приїде? На вулицю? Взяти з будинку, а тут куди?
Може, ще й не легко тут у будинок його... Бо тут же й своїх... Ось ти чому на вулиці?
— Та я другий сорт. Про мене зараз розговору не буде... Я собі що?
Знайду роботу і плювать. Перезимував лід радіатором, а літувать легше.
Тепер то вже не пропаду. Мені за Альошку.
Харитон подивився на нього з теплою, дружньою посмішкою.
— Де ж ти знайдеш роботу?
— Та побачу. Все одно де.
— Хм... От що. А може, прийдеш завтра, чи що, туди до мене, де я працюю? Ти б за кур'єра міг би справитись?
— Що кульєр, ви мені скажіть за Альошку. А це що таке кульєр?
Сурйозна робота?
— От ти справді приходь. Хоч я тобі напевне не обіцяю. Може, що й вийде, а може, і не вийде.
— Куди приходить?
Харитон сказав адресу.
— Я прийду, тільки щоб із Альошкою встроіть діло. Якби я був у комітеті, я б зразу. А то біда, що я не в комітеті, та й роба в мене...
Куди ж... А вам, то вже зовсім не той табак. Приказав: «Отдать у художествене» — і зразу.
— Еге, приказав...
— А що ж? Я ж чув, як ви сьогодні про буржуїв говорили. Вам наплювать. Отдав у художествене і все. Він і Леніна вміє зробить, тільки не хоче з рудої глини. Якби йому гіпса, вона біла і засихає підходяще...
З рудої, — каже, — чорта можу, попа, можу й другі штучки. А вже на Леніна, каже, треба гіпси. Ну, тут тільки вам треба розпорядитись.
— А хіба той будинок не може?
Матрос спинився і презирливо сплюнув.
— Будинок?
— Ну да. Там же доглядають і дають якийсь лад. То вже ж вони знають, куди його.
— Нічого ви не понімаєте. Будинок! Тут піддержки треба...
— Та я розумію. Словом, приходь, я ще пораджуся з товаришами.
Зробимо! Приходь! — говорив уже з захопленням Харитон. Матрос піддавав йому жару:
— От! Ви там у комітет!.. Комітет ізразу: отдать у художествене — і амба. Потім я ще й Черв'якові знайду роботу. О, і Метеликові! Всім...
Так дійшли вони до центральних вулиць і впірнули в розмаїту юрбу, що пливла пішоходами в електричному сяйві ліхтарів та вітрин. Матрос гаряче сповідався перед тим, хто, на його думку, міг зробити все, щоб полагодити справу. Він вийняв із кишень свої чорні порепані руки і розмахував ними перед Харитоном, штовхаючи в той самий час перехожих своїм гострим плечем. Перехожі здивовано поглядали на цих гарячих співбесідників. Одному з них горіла на грудях зірка, а другий трусив
