отамана. Таким чином, Васька Глухий, корішок Пувички, відразу вже не боїться так говорити.
Саме коли вони говорили про це, до помешкання увійшов Альоша. Він мовчки нагнувся над своїм місцем, витяг з-під матраца шматочок засохлого хліба й вийшов знову.
— А диви, — сказав Глухий. — Це для собаки. Зараз він буде з ним говорити. Дивіться ж.
Всі підійшли до вікна. Альоша вийшов до воріт і кинув Чорному хліба. Потому махнув на нього рукою і повернувся до будинку.
— Ні, щось не розмовляє, — ніяково процідив Васька. В цю хвилю Альошка увійшов у кімнату і, проходячи повз Глухого, кинув йому:
— Ти мені не жбурляйся камінням. Бо взнаєш.
— Хе! Невже? — зухвало відповів той.
— От, кажу то'бі, не жбурляйся.
— А хто мені воспрещить?
— Тоді побачиш.
— Коли це тоді? Якби швидше побачить. Ні, ви подивіться на нього, який знайшовся. Він мені воспрещить!
Альоша стиснув кулаки і, побілівши, підійшов на ступінь до Васьки.
— Не зачіпай собаки!.. Не зачіпай!.. — крикнув він майже не своїм голосом.
— А що? Не казав я? — зареготався Глухий. — Він не сповна розуму.
Та я маю право бить собаку хоч і будлі якого! — І він одвернувся від Альоші до хлопців. — Бачили? Хе! Знайшовся.
Альоша замахнувся кулаками над його головою, але хло'пці стали між ними, і він з придушеним криком відійшов до стіни.
Задзвонили на обід.
Усі подались за своїми порціями, переганяючи один одного. Альоша, хитаючись, пішов останній...
В коридорі стояв незвичайний гамір. Хлопці збилися біля дверей і сперечалися про щось, розмахуючи залізними мисочками. Альоша став коло гурту.
Раптом хтось крикнув:
— Міліція!
Гомін ущух на хвилинку. Всі побачили, як до Таракана в кімяату пройшли двоє людей у шинелях і в червоних картузах. Один ще був і з портфелем під пахвою. Альоша відчув, як раптом йому надломились коліна. В цю мить Васька Глухий, перемагаючи страшенний гомін у коридорі, вигукнув:
— Мабуть, піймали Матроса. Знатиме тепер, жигун паршивий.
Всі стихли. Альоша спитав серед цієї неприємної тиші:
— Почім ти знаєш? Може, і не спіймали.
Але Васька навіть не відповів. Він підбіг до дверей і став наслухати.
— Канєшно, спіймали, — прошепотів він до хлопців.
Та хлопці не дуже-то поділяли його радість. Навпаки, вони вороже посунулись до дверей, і хтось, почувши уривки розмови Таракана з міліціонером, сказав:
— Піймали. Ха! Нехай держать. Дідька вони піймають, а не Матроса.
— Що там чути? Про що вони говорять? — спитав Альоша.
— Примети розпитують. Та Матрос зовсім не такий. Двері відчинились.
Хлопці розступилися перед міліцією.
— Візьміть когось із них — вони зразу впізнають, — звернувся один міліціонер до Таракана. Але хлопці стояли настовбурчившись. Ніхто не виявив жодної охоти їхати кудись там, щоб пізнавати Матроса. Тоді вийшов наперед Васька Глухий.
— Я впознаю, — сказав він з презирством. — В чом дєло?
Таракан і міліція взяли з собою Ваську й поїхали. Хтось крикнув услід Глухому:
— Лягавка! Жаба!
Всі похмурені й незадоволені розійшлися по своїх кутках.
