Й не зриває з їх уст одчай
Каяття, ні слабких молитов,
І плекають всі мрію осяяну,
Що до праці повернуть знов.
Всі — від сивого народовольця,
Сорок літ віддавшого борні,
До коммольця — розвідника Колі,
Що в голоднім повіті змарнів,
Про борню не покинули марити,
Й рештку сили б їй кожний віддав:
Комунар — завжди комунар,
Навіть хворий і вибувший з лав.
Надеждіно,
21 серпня 1922
* * *
І свято таке в нас хворе,
Як і нерви наші пошматовані.
А такий привабливий зовні,
Такий чепурний санаторій.
Так близько Москва і Ленін,
Так близько і так променисто
Комінтерну щедрі жмені
Розсипають вогняне намисто.
Так близько — й так недосяжно…
Але свято хвилює, як звикле,
