VI. Зборів
…В єднанню
Братніх заліз
Викуєм зорю останню.
Ой сумний гостинець битий…
Де ж то місто Зборів?
…Дротяним кублом овиті
Цегли, глини гори…
Між окопами — руїни;
Ось уламки вежі;
Без дахів, без вікон стіни —
Слід війни-пожежі.
А життя — ніде немає,
І людей не знати:
Той в окопах доживає,
Той втік в ліс вмирати…
Але ось на магістраті,
На старому домі,
Ізнялись червоні шати —
Ніби вибух пломінь.
І зарухалось уранці,
Трепетнувся Зборів,
І несміливо вигнанці
Покидають нори.
І прийшли, і заспівали
З молотами роти,
І окопи заорали,
Й розплутали дроти.
