VIII
Як я стану коломийки
Співати-співати, —
Ти ся будеш, молоденька,
Слізами вмивати.
Не можу більше вже слухать!
Вуха
Заткнути,
Не чути
Тих співів з ярма,
Втекти і не бачить, не знати!
— Дарма!
Не втечеш звідси, брате,
Не забули-бо двері замкнути,
І міцні на вікнах грати…
Қоломийки ж не вмовкають
І безперестанку
У тюрмі моїй лунають
Ввечері і зранку.
Напувають серце болем
Вдень і в нічну пору, —
Ген лунають над Поділлям,
Аж по Чорногору…
Львів,
Замарстөнівська тюрма,
1919
