Ти, отруйним насінням запліднена,
Годувала нероб і лакиз, —
Та в халупах, таврованих злиднями,
Ти на сталь переплавила хмиз!
Ти кервами сходила й потами…
Та гудок в майбуття закував:
Україно моя заклопотана,
Молотарко моя степова!
Не за те, що ти пишна й цяцькована,
Я так гостро тебе полюбив,
А за те, що, шматована й цькована,
Не звелась ти на кодло рабів!
Хай каліцтво потворними ранами
Де-не-де сукровичить твій брук —
Ти вкриваєшся вже Дніпрельстанами
З пропашілих бадьорістю рук!
Хай стискається спазмами хтивими
У куркульських лабетах обріз —
Ти ряснієш үся колективами
І підносиш бетон агроміст!
Хай їжачить багнетними вістрями
Світ замежний, що в кризах загруз, —
Рам'я в рам'я з радянськими сестрами
Ти незламний гартуєш союз.
Й ті, що гнили гноями та бидлами,
Мовчки гнів свій ковтали і жаль, —
Над розквітлими стегнами стиглими
Невиснаглий зберуть урожай!
