Всі злочини свої одному приписавши,
Грабіжний клас Голландцеві прирік
Закляття — по морях, світах блукати завше,
Із дня на день, із року в рік
Жахливим вісником нещастя і загину,
Спочинку й затишку не знаючи й на мить,
Аж доки душу він спіткає десь невинну,
Що за нього життя віддала б самохіть.
Так, вихід знайдено! І самохіть на страту,
Під ніж повинен був лягати трудівник,
Невинний в злочинах, щоб привид помсти зник,
Щоб міг визискувач спокійно святкувати!
Та час минав. І правду полинову,
На мить відчуту — забували знову.
У фейєрверках, у святкових ватрах
Зникали привиди; і в морі кожний риф
Давно вже вивчено; і став жахливий міф
Видовищем пристойним по театрах,
І нерви лоскотав володарю-кастрату,
Що бучно святкував, не бачивши, як гнів
Могутньо збурює того, хто не хотів
Іти на ворога в ярмо, під ніж, на страту.
На грані двох епох, як мла вже не німа,
Бо вибухом гармат уже набрякла грань ця;
