Безжурно до Софіївки ганяв;
Ганяли ми — а він мав працювати,
У будень Василя там не було
(А зрештою, Софіївка — лиш тло).
А зрештою, Василь був хлопець простий
(Які ж бо справді хлопці мають буть),
Чимало в роки ті — четвертий, п'ятий, шостий —
Таких було, але не в тому суть,
Я не кажу:
— Василь — то я, то — ми є.
Василь, то, може, лише дехто з нас. —
О днів моїх стобарвна вереміє,
Ти знала стільки тих, що не погас
Їх слід, накреслений розжевреним вугіллям
В підпіллі, в «Арсеналі» й під Трипіллям.
Пісня друга
VI
Озерцями розляпаний атрамент,
І деревиною перо в руці,
Й рядків моїх розсіпаний орнамент
Розсипався, мов зграя горобців;
І ще не раз машинки дрібний тріскот
Бездушно повторятиме рядки,
І вилає в досаді машиністка
Рукопис неохайно-нечіткий.
