У «Зеленому серці» вже виразно окреслюються усі особливості індивідуального стилю поезії Івана Купика. Його новаторство органічне. Його образність виростає не з книжкової ерудиції, а з вражень реальної дійсності. Коли поет вдається до гіперболізації почуттів, вона випливає з масштабів тогочасного мислення, за нею завжди чується щира інтонація. Ліризм поета не вимагає зусиль, він такий же органічний, як і його новаторство, і випливає з тих самих джерел — з революційної дійсності, поза якою можна собі уявити ні творчості, ні внутрішньої біографії Івана Кулика.
Вірш «Робітниця Шура» зі збірника «Зелене серце», можливо, найпоказовіший у цьому відношенні.
|
Підписати останній папірець в установі, |
В двадцяти восьми рядках цього надзвичайно популярного у двадцятих роках вірша розгортається цілий роман. В ньому діють керівник радянської установи і робітниця сірникової фабрики. Кінець роману залишається нез'ясованим, — можливо, героїня померла від туберкульозу, на який хворіла. Але суть не в сюжетній канві, а в реаліях нового побуту, які поет невимушено фіксує в своїх прочулених строфах, — від совбаришень і совбурів, яких треба забути, щоб зустрітися перед розстанням з коханою, до її матері-перекупки включно, — так було у першому виданні, потім матір стала абстрактно «чужою» під тиском прямолінійної критики, яка вважала, що кохання «відповідального» комуніста з дочкою перекупки — недозволений мезальянс.
