Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/123

 

Не виблагає мила. Не впросить. Згубили наречену Самбову. Кам'яніло Самбове серце, зволожувались морською водою — солоною, гарячою — Самбові очі. Голосила надривно на березі Самбова пісня:

«Ой ламай же, Неллі Грей, рученьки натруджені,
Бо не будемо вже ми та повік одружені.
Ой виплач же, Неллі Грей, оченьки з розпуки,
Бо вже не побачиш ти берегів Кентуккі;
Ой поблякнуть, Неллі Грей, устонька погожії,
Бо везуть тебе од мене звідси аж до Джорджії…»

Наречена… Вона повією труїть бульвари Гарлема. Згубили білі Самбову наречену. Повісять білі Самбо.

Ой кате, кате, кате,
Затягай же петлю на горлянці!
За одним лиш мені сумувати:
Що зарізать я встиг небагато
Й — недопита горілка у склянці…

 

Лантухом важким сіпнулося й загойдалося в повітрі Самбове тіло. Хряснуло в шиї. Ноги в корчах задригали — останньою чечіткою. Ніколи ще так одчайдушно не танцював Самбо. Не всякому така весела смерть судилася, ой, не всякому…