На початку 1920 року поета разом з іншими політичними в'язнями обмінюють на заарештованих білополяків, він повертається на Україну. Революційні події розгортаються з нечуваною швидкістю, і незабаром вчорашній в'язень Арешту Центрального бере участь у наступі на Львів і Варшаву, входить у склад Галицького ревкому, який очолює Володимир Затонський, веде велику політичну та організаційну роботу, містить статті у газетах «Галицький комуніст» і «Червоний стрілець».
«Мої коломийки» написав активний учасник визвольного походу, який не спостерігав події, а брав участь у їх творенні. Перший цикл написано у Львові в Замарстинівській тюрмі під час арешту 1919 року, другий розпочато в поході і завершено після його трагічного закінчення вже тільки у 1921 році. Не будемо переказувати зміст цієї тривожної сюїти. Напружений ритм «Моїх коломийок» відбиває усю гаму складних і глибоких переживань поета, але назва книжки обдурює і читача, і дослідника. Упереджено чекаєш традиційного наслідування відомих народних зразків, спроб реставрувати хоч і улюблену, але змертвілу форму і, на щастя, нічого схожого не знаходиш. Вже в першій своїй книжці Іван Кулик виступає як новатор. Новаторство в його натурі, воно зумовлене новаторським змістом революційної епохи, зміст якої не вміщується в традиційні форми.
«Мої коломийки» побудовано на чергуванні традиційного коломийкового ритму з ритмом бурі, яка вирує не тільки в сфері суспільного життя, але й у душі художника і знаходить вираз в напружених періодах його поетичної мови, в мужньому ліризмі бійця, який не шукає перепочинку,
