груд, торговицький Степан Щербина, лубенський і паволоцький Григорій Гамалія і инші. Найбільший вплив на Дорошенка мав одначе митрополит Осип Тукальський, „котрого духом і гетьман і вся жиє Україна“.
Від часів слабого гетьманства Тетері на правобережній Україні стояли польські залоги, що мали утримувати нарід у вірности Польщі. Дорошенко поставив собі як перше завдання усунути польське військо з України. З початку він старався полагодити справу у мировий спосіб, дораджував польським старшинам поводитися з народом більш оглядно. „Станеться кривда одному чи десятому козакови, инші, як побачать це і що більше почують погрози і перехвалки на своє життя, кидають всю худобу і тікають, де хто знає, а як козак зрушиться зі свойого дому, до чого кинеться? — це лишаю високому судови вашої милости“. Але як побачив безуспішність своїх заходів, рішився зірвати з Польщею. Літом 1666 р. на ріці Цибульнику уложив тісніший союз з Кримом. Разом з татарською ордою вирушив він проти Поляків і 19. грудня 1666 р. під Браіловом (коло Брацлава) розбив 6000 польського війська, що ішло на лежі в Брацлавщину; польський полковник Маховський, виновник смерти Виговського, дістався у татарський полон.
Згодом Дорошенко почав очищувати й инші околиці від Поляків, висилав війська на головну польську фортецу Білу Церкву, але сильно укріплені Поляки оборонилися, — через цілий час свойого гетьманства Дорошенко не міг позбутися їх звідси.
В 1667 р. Дорошенко почав переговори з Туреччиною і султан приказав татарському ханови вести дальше війну з Польщею.
У вересні почався похід. Дорошенко вивів 24.000 козаків. Татар під султаном Керим Ґераєм числено на 8.000 Турків 3.000. Дорошенко ударив наперед на польську залогу в Чигирині і примусив її до здачі. Білу Церкву полишено на боці. Головні сили з Константинова пішли на Збараж, Тернопіль, Зборів. Польський польний гетьман Ян Собєский чекав ворога під Камянцем, але потім уступив до Галичини і окопався в Підгайцях. Татарські і козацькі війська звернулися туди, окружили Поляків і тримали їх в облозі 2 тижні. Поляків вратувала несподівана поміч, з якою поспішив їм запорожський кошовий, Іван Сірко; він уладив по-
