благочестивих церков народ христіянства українного міг тішитися…“ „Тому не тільки з православними христіянськими, але і з бісурманськими народами я старався все поступати прихильно і згідно, щоби Україну бачити у бажаному мирі…“
Врешті за порадою Івана Сірка, що приїхав до Чигирина, 20 жовтня 1675 р. Дорошенко заявив, що готов зріктися булави і віддати військові клейноти в опіку Запорожжа. Але рік ще минув і Дорошенко не уступив з гетьманства. Аж коли Самійлович в друге з московським військом прийшов під мури Чигирина, Дорошенко у святочний спосіб передав йому уряд і гетьманські відзнаки, 29 вересня 1676 р.
З Чигирина Дорошенко переїхав на Лівобережжа і осів у Сосниці. Цар невдовзі зажадав, щоби відіслано його до Москви. Самійлович, що обіцяв Дорошенкови безпеченство особи, довго не хотів на це згодитися, але вкінці перед царським приказом мусів уступити. В Москві прийнято гетьмана з почестями, назначено йому високу платню і віддано просторий дім на мешкання. В 1679–1682 р. Дорошенко мав уряд вятського воєводи. Кінець віку перебув у дарованому йому селі Ярополчі, волоколамського повіта. Там і умер він 19 листопада 1698 р. в 71 р. життя; до початку XIX ст. заховався при тамошній церкві його нагробний памятник.
