лита москаля, він поїхав до Москви »побачити ясні очі государя«, себто поклонитися цареві — цього не зробив досі ніодин гетьман. Цар дав йому за те чин боярина й дозволив узяти за жінку московку.
Так гетьманував Брюховецький шість років (1663—1668). Але нарід, заведений у своїх надіях, почав проти нього і проти москалів бунтувати. Найбільше заворушило всіх те, що Москв а 1667. р. зробила умову з Польщею (в Андрусові на Білій Русі) і згодилася відступити їй правобережну Україну з Києвом. — По довгих боротьбах і повстаннях українці мали йти знов під польську владу. Тоді й гетьман схаменувся й рішився завернути з лихої дороги.
На Богоявлення 1668. р. на заклик гетьмана до Гадяча зїхалися полковники та инші старшини на раду. Вони розглянули сумне становище України й поприсягали собі, що не будуть терпіти більше московських знаруг, — або москалі добровільно підуть із України, або їх треба вигнати силою.
Полковники пороз'їжджалися до своїх полків і зараз почали боротьбу з московськими залогами. Москалі не замикалися по замках і пробували боронитися, — але козаки разом із міщанами розвели облогу, добули замки, московських салдатів повбивали, воєвод позабирали в неволю. По всій Україні велася завзята війна з ненависними чужинцями.
На підмогу Брюховецькому прийшов і Дорошенко, що гетьманував тоді на Правобережжі. Але як обидва гетьмани зустрілися, юрба козаків, що ворогували на Брюховецького, кинулася на нього і вбила на місці.
