Сторінка:Іван Крип'якевич. Історія козаччини (1934).pdf/9

Цю сторінку схвалено

ким чином, що ставали в дуже широку лінію і старалися обійти противника з боків та ззаду. Але боролися тільки з меншими відділами, бо не мали иншої зброї, тільки шаблі й луки. Два менші загони пускалися на боки за добиччю.

Горе тому селу, на яке напали татари! Вони окружали його з чотирьох сторін і підпалювали крайні хати, щоб викликати переполох між мешканцями. Потім кидалися на вулиці й починали грабіж та розбій. Забирали коні, корови, вівці й виганяли за село. З хат виносили харчі, муку, убрання, постіль, усе, що попадало в руки, і клали на коні. Хто боронився, того вбивали; хто був безпомічний, того брали в полон або ясир. Куди перейшли татари, там залишались тільки згарища, порожні хати, кров і тіла повбиваних.

Татарська неволя.

Полонених людей татари вели до свого коша. Кожний татарин мав при сідлі кілька шнурів, арканів, ними вязав нещасних невольників. Потім обвантажений добиччю татарський табор поволі вертався до дому. Бранці мусіли всю дорогу йти пішки. Гаряче степове сонце палило їм голови, спрага стягала уста, голод і труд томив усе тіло  Ішли босі, ледви повдягані, спотикаючися, роздираючи собі ноги об колюче терня. Йшли старі діди й здорові чоловіки, жінки й діти; йшли сумні, пригноблені, втираючи сльози, важко ридаючи. Кожний мав якусь утрату: одному вбили батька, другому дитину забрали, иншому вся родина пропала. Татари вели всіх бранців до Криму. В татарських містах Бахчисараю, Кафі й инших були великі тор-