з тобою, і ти терпиш сам. Як хочеш давнього гаразду, йди до вужа, погодися з ним«.
Чоловік зробив так, поставив біля ями молоко й почав припрошувати вужа. Але вуж відказав йому:
«Дарма ти, чоловіче, бажаєш, щоб між нами вернулася така любов, як була перше. Як я погляну на мій відрубаний хвіст, що я втратив через твойого сина, зараз відновляється в мені гнів. Ти знов, як згадаєш, що нема твойого сина, також попадеш у лють і схочеш мене вбити. Досить буде між нами приязни, як зробимо так: ти живи у своїй хаті, як тобі хочеться, я житиму в моїй ямі, будемо собі приятелі здалека«.
— Таксамо — говорив далі гетьман, — було між поляками й українцями. Колись козаки боронили своїми грудьми Польщу перед татарами й турками. За те вони не хотіли більше, як тільки, щоб могти пити те молоко, що поляки залишили їм десь на боці в куті. Тоді Польща була могутня й щаслива. Але потім полякам стало завидно, що й українці живуть побіч них, вони почали нарушувати козацькі права, — били українців по голові. Почалися довгі і страшні війни. Тепер ви хочете згоди з нами. Я скажу вам так, як той вуж сказав тому господареві: лишіть нам нашу Україну, самі вертайтеся до своєї Польщі, кожний матиме своє, будемо собі приятелями здалека.
Підчас походу на поляків, Богдан Хмельницький переконався, що москалі прийшли на Україну не того, щоб помагати козакам, а щоб са-
