всім до вподоби, кожний охоче виповняв, що йому доручували. Незабаром у цілій Наддніпрянщині настав спокій, — селяни господарили безпечно на своїх полях, міщани взялися за своє ремесло й торговлю, козаки вправлялися в військовому ділі й готовилися до дальшої війни.
Богдан Хмельницький поділив українську державу на полки. Полків було сімнацять: 1. чигиринський, 2. черкаський, 3. корсунський, 4. канівський, 5. білоцерківський, 6. паволоцький, 7. гуманський, 8. кальницький або винницький, 9. брацлавський, 10. київський, 11. чернигівський, 12. ніженський, 13. прилуцький, 14. переяславський, 15. кропивенський, 16. миргородський, 17. полтавський. Начальником полку був полковник, при ньому була полкова старшина: полковий писар, обозний, осавул, суддя, хоружий. Полк ділився на сотні. На чолі сотні стояв сотник, а при ньому — сотенний писар, осавул і хоружий. По містечках і селах були отамани. Для відрізнення від полкових і сотенних урядів, старшина, що була при гетьмані, почала зватися ґенеральною: так був ґенеральний писар, ґенеральний обозний, судді й осавули.
Гетьманською столицею був Чигирин над річкою Тясмином. Це місто лежить у самій середині України, рівно віддалене від Сяну на заході й від Дону на сході, від Чорного моря на півдні й білоруської гряниці на півночі. Богдан Хмельницький вибрав собі це місце за столицю, бо тут недалеко було його рідне село Суботів. Тут жили самі козаки, близько був Дніпро й степи.
