Південні українські землі на Чорним морем та долішнім Дніпром мають назву Запорожжя. Річка стрічала колись на своїй дорозі великі ґранітні скелі-пороги. З шумом та гуком переливалася тут вода, творилися водопади та вири, річка вкривалася хвилями й піною. Дніпрових порогів було девять найбільших: Кайдак, Сурський, Лоханський, Дзвонець, Дід або Ненаситець, Внук або Вовніг, Будило, Вільний або Гадючий. Є ще й менші пороги або забори. Тепер там вибудували велику гать, вода залила всі пороги — так, що вони наче позникали.
Нижче порогів Дніпро розливається широко й ділиться на кілька великих ложищ та безліч менших річок або рукавів. Між цими річками порозкидались острови та плавні. Острови — вищі, деколи скелисті, покриті ліском. Плавні це місця, які вода заливає весною підчас повені, на них росте трава, очерет, лоза, верба й усякі корчі. В давні часи бували тут і благородні дерева з добрими овочами, а в затишних місцях по скелях стелилася виноградна лоза.
Далі від річки дерев мало, бо підсоння тут сухе, дощі падають зрідка. Але земля родюча, і тепер удається тут добре пшениця. В давні часи
