В 1595–1596. р. було нове повстання, вже проти польських панів. Запорозьким гетьманом був Григорій Лобода, старий козак, провідник заможних козаків, що мали свої землі. До помочі йому став Северин Наливайко, славний вояк, що бував у походах на турків у Молдавії і в Угорщині. Він був старшиною ватаги, що людям робила багато шкоди, й через те запорожці неохоче брали його до спілки. Але він прислав на Січ пару тисяч коней, здобутих на турках, і тим зєднав собі товариство.
Козаки боронилися спершу в Київщині. Але польського війська було більше, і треба було відступати; Наливайко мусів повкидати гармати в річку, а кулі й порох позакопувати в землю. Козацькі полки відступили на лівий беріг Дніпра й окопалися в таборі над річкою Солоницею коло Лубень. Поляки стиснули козаків з усіх боків; не було навіть куди вигнати коней на пашу, не було місця розкласти табору. Настали великі спеки. Серед війська почалися слабости, день-у-день умирали десятками й сотками юнаки, не було де хоронити трупів. Серед війська прийшли розрухи. На раді якісь злочинці кинулися на гетьмана Лободу й убили його. Військо кричало, що не хоче битися, що треба миритися з поляками.
Поляки зажадали, щоб видати їм у руки Наливайка й инших старшин, віддати гармати, хоругви, відзнаки, всю зброю, — а тоді військо пустять додому. Згодилися на те нерозважні козаки. Але як тільки віддали зброю, польські вояки кинулися на них і почали рубати шаблями, — ціле поле вкрилося козацьким трупом. Наливайка поляки завезли до Варшави й там покарали його
