това, стали кругом і за військовим звичаєм іще раз вистрелили з рушниць у честь отамана.
Помер, поляг Хведір Безрідний, але слава його не вмре, не поляже, — поки світ буде світати й сонце сіяти, будемо його славу прославляти!
Проти турків запорожці ходили найбільше човнами рікою Дніпром на море. Такий похід був дуже небезпечний, і козаки приготовляли його дбайливо. Відважні молодці, що хотіли пуститися в море, просили на це дозволу в гетьмана й вибирали собі старшо́го до проводу у поході.
Зараз починали будувати човни, що звалися чайками. Чайка була 20 метрів завдовжки, найбільше на 4 метри вшир. Робили її з видовбаного пня липи або верби, боки та дно оббивали дошками. В чайці було десять або більше лавок для гребців, і при кожній лавці по два весла. Напереді й позаду були керми, якими повертали човен і давали йому напрям, у котрий бік їхати. Кожна чайка мала посередині високий стовп, щоглу, де завішували полотняне вітрило; вітер віяв у вітрила й так посував чайку. Човни поверх обливали смолою, щоб вода не добувалася крізь прогалини між дошками. Щоб човен не потопав підчас бурі, козаки прикріплювали довкола вязки очерету, — навіть як вода бувало заллє човен, він держиться поверх моря. До кожної чайки брали по 4 до 6 малих гарматок і відповідний запас куль та пороху. Харчі складалися зі сухарів, пшона й иншої поживи, яку клали в вузькі довгі бочки.
В чайці містилося 50 до 70 людей. Запоро-