завів нові порядки по судах і в війську, пильнував добробуту краю, старався прикрасити Україну новими будовами. В Батурині збудував прегарний гетьманський палац, що його останки залишилися до наших днів. Задумав також заснувати там університет.
Розумовський був людина добрячого серця, старався помагати кожному, хто до нього приходив із яким бажанням. Один урядовець через несправедливий засуд утратив був усе своє майно. Він кілька разів заносив скаргу до гетьмана, але гетьманові його прохання не давали до рук. Він хотів сам усно пояснити справу, але його теж не допустили до Розумовського. Тоді він тайкома через сад дістався до палацу гетьмана і в сінях чекав, коли гетьман вийде на прохід. Розумовський був у своїй кімнаті, але довго не виходив. Тоді бідний чоловік узявся на спосіб. Через щілину, що була між дверми й порогом, він просунув свої прохання до гетьманської кімнати. Яка ж була його радість, коли за хвилину його письмо вернулося тою самою дорогою: гетьман прочитав його й дав на письмі наказ, щоб покривдженому звернули його майно. Бунчукові товариші питалися по тім гетьмана:
— Хто привів до вас, ясновельможний, того чоловіка?
— Ніхто, — відповів гетьман.
— Де ж ви його бачили?
— Ніде.
— А як же дійшло до вас прохання?
— Такою дорогою, що ви й не подумали б: перелізло через поріг.
