як найбільші вороги. Хто хотів боронити своє майно й виступав проти москалів, того вязнили як бунтівника, судили й вивозили в Московщину на тяжке безповоротне заслання. Нераз вертався такий бідний козак знеможений, немічний, недужий із далекої чужини, щоб відпочити в рідній хаті, поспішав до свойого села, а тут — ні рідні, ні майна, ні хати: хату зруйнували салдати, майно порозкрадали, людей позабирали в неволю. Українці горіли гнівом і ненавистю на царя й шукали нагоди помститися.
Приїхав раз до Києва цар Петро. Царський міністер Мєншіков був у гетьмана на бенкеті і промовив:
— Гетьмане, час тобі братися до ворогів.
— Яких ворогів? — спитав Мазепа.
Мєншіков почав йому товкмачити, що найбільші вороги царя й гетьмана є козацька старшина, що треба її винищити, і за те цар нагородить гетьмана, і Московщина славитиме його як найвірнішого царського слугу.
Мазепа розповів це старшині:
— Оттаке говорить мені царський міністер. Таку пісню співають вони мені раз-у-раз, — не допусти Боже, щоб сталося, як вони думають.
Старшина як почула це, почала нарікати:
— Служать козаки цареві без ніякої противности, послушно, своїм коштом, водять їх у далекі походи на тяжкі роботи; козаки гинуть там, терплять важку зневагу й образу від московських начальників, і за все це така нам подяка!
