Штурман нотував:
|
16 годин. Не бачимо берегів і горизонту, вважаємо себе на траверзі Тарханкуцького маяка. Не бачачи його, лягаємо на курс Зюйд. 17 годин. Вважаємо пройденим траверз маяка; починаємо лягати на свій румб, але, не дійшовши до нього, змушені міняти курс, бо величезні хвилі, хлюпнувши через лівий борт, зривають бочки. Змушені змінити курс, щоб зберегти палубний вантаж, бо вода може підмочити цукор у трюмах. |
Вночі мало хто спав. Сильна хитавиця так розгойдала пароплав, викидаючи корму з води, що машина почала давати великі перебої. Капітан дав наказа перейти на малий хід.
Бушувала пурга. Навкруги було видно не більш як на чверть милі. Тривожно гули гудки.
Вахтенний підійшов до капітана, щоб запитати, який тримати курс. Капітан суворо відповів:
— Держіться за брижами на малому ході.
— Єсть держати за брижами на малому ході, — відповів штурман. І, зайшовши до штурманської, як завжди, почав нотувати:
|
П'ятниця 1 лютого. На путі Одеса – Поті. Випадки після півночі. Снігопад. Подаємо туманні сигнали. Ввесь час заливає палубу — йдемо малим ходом, чекаючи на зміну погоди. На протязі вахти — сніг, пурга. Бачимо навколо не більше, як на півмилі. Іноді вода потрапляє до вугільних ям. Судно погано слухає стерна. |
На третій день капітан мусів повернути на Босфор, ба хвилі збільшились до 8 балів і судно перестало слухати стерно. Рвучкий вітер поволі перетворювався на ураган.
