Колонією (до складу увіходять острови: Сінгапур, Пенанг, півострови Малаккі, острови Різдва і Кокосові та Лабуан) править губернатор, що очолює виконавчий комітет, до якого увіходять: командувач військами, колоніальний секретар, генеральний адвокат, скарбник, колоніальний інженер і дві приватні особи — вибрані торговельною палатою Сінгапура, тобто найбагатші крамарі Сінгапура та Пенанга. Нащадки Рафлеса перетворили колонію на страшну військово-морську базу, поневоливши прекрасну, багату землю.
Повернувши навмання в бік порту з довжелезної вулиці, я зайшов у темні незнайомі вонючі завулки, освітлені лампами крамничок і рундуків. Завулки, як змії, спліталися один з одним і я почав побоюватися, що не потраплю до пасажирської пристані. Обережно простуючи вперед по брукові, натрапив на групу наших комсомольців.
— Чого це ви тут?
— Та заборсались у цих вуличках… Як ви гадаєте — піти прямо чи вбік? — запитав Чижик.
— Давайте прямо, все одно до берега вийдемо.
Кроків за сто ми вийшли в якийсь дивний чадний зазубень, що спочатку здивував нас, а потім жахнув.
Зазубень був трохи ширший за звичайну вуличку. Крізь густий чад — суміш пари та смороду — важко було розглядіти, що в ньому робиться. Якісь чудернацькі тіні й силуети похитувалися біля димних вогнищ. Ми, роздумливо постоявши, підійшли ближче.
Довгою шеренгою вздовж обох тротуарів чаділи й шкварчали бляшані жаровні з масними мисками, сковорідками… Просто на брукові громадилися непокриті столи, забруднені недоїдками рижу, сажею, в брудних потьоках. На конусоподібних стільцях, присівши навшпиньки й охопивши руками коліна, сиділи люди. Здаля вони скидалися на худих гострокрилих птахів.
Це був квартал вуличних їдалень кулі й рікш. Кухарі просто руками м'яли зварений риж, чимось притрушували, примащували і жменею, відмірювали порції, а другою долонею змітали крихти на звільнених столах. Приставивши мисочку до рота, люди пожадливо руками набивали
