в найкоротшому шляху до Індії ще з більшою гостротою й актуальністю постала в Европі.
1798 року інженер Лепер, з доручення Бонапарта, розпочав досліди Суезької шийки. Але нівелювальники помилилися в обчисленні й дійшли помилкового висновку, — ніби рівень Червоного моря на 9,9 метра вищий ніж рівень Середземного.
Лише 1841 року, тепер уже англійські інженери, виявили цю помилку, а 1855–56 р. австрійський інженер Негреллі заново детальніше дослідив місцевість і року 1858 був призначений Хедівом Саід-Пашею на посаду головного інженера Суезького будівництва.
Негреллі не довелося самому здійснити свої проекти. Він скоро помер і всі його проекти купив французький дипломат Лессепс.
Будівництво розпочалося 1859 року. На ті часи це була велетенська справа, що потребувала сотень тисяч людської і тваринної сили. Після пірамідних робіт це була друга споруда силою й величчю в пустинях Африки.
Палюча атмосфера пустині виснажувала армію робітників. Спрага була нестерпна. 1800 верблюдів не встигали підвозити воду будівникам. На будівництві працювало до 20 тисяч фелахів-кріпаків. Умови роботи мало чим різнилися від умов фараонських часів. Лише 1863 року паралельно каналові прорили канал з прісною водою. Будівники вже не так тяжко страждали від спраги.
Звичайно, навколо будівництва відразу ж розпочалась мовчазна боротьба. Англію спочатку злякало значення каналу для її мореплавства. Торговельні кола були тої думки, що канал похитне міць англійського торговельного флоту, бо порти Середзем'я, звісно, матимуть найкоротший шлях до Індії, раніше, ніж порти Англії.
Англійська дипломатія всіляко намагалася затримати темпи Суезького будівництва.
Побоювання, як згодом виявилось, були передчасні, безпідставні. Це й самі англійці скоро зрозуміли.
Отже, сумніви щодо ролі Лессепса, як творця каналу, мають ґрунтовні підстави.
На бенкетах було виголошено сотні гучних промов, що сплітали вінок слави Лессепсові та його помічникам. За будівників, які своїми руками проклали в пустині шлях до океану,
