арабськи і квапно вихопився з каюти. Я визирнув в ілюмінатор — десь далеко димив зустрічний пароплав. На палубі метушилися матроси, з капітанського мостика летів наказ готувати кінці. Ми мали дати дорогу пароплавові, що йшов із Суеза.
Прочитавши історію Суезького каналу, вже без такої поваги дивишся на бронзову фігуру Лессепса, що хвальковито гостинним жестом запрошує пароплави всіх націй до каналу.
Французький дипломат не зовсім заслужено набув нечуваної слави — творця Суезького каналу.
А дійсно!
Лише вузька піщано-пустинна шийка, поятрена лиманами, відокремлює Середземне море від Червоного (фактично — затоки Індійського океану). Думка з'єднати два морські басейни судоплавною магістраллю постала і почала формуватися ще в добу старовинної єгіпетської культури.
Є історичні дані, що десь у XIV сторіччі (до нашої ери) володарі Єгіпту затівали рити канал. У VII сторіччі (до нашої ери) розпочато було новий канал, трохи відмінний від попереднього — з Нілу до Червоного моря. Але закінчити його не довелося. В стародавніх історіях Єгіпту згадується, що роботи над каналом припинило лихе віщування дуже впливового на ті часи оракула, — причина, як бачим, зовсім не серйозна й непереконлива.
Після підкорення Єгіпту персами роботи біля каналу було відновлено і води Червоного і Середземного морів уперше зітнулися з допомогою Ніла.
Далі низка століть характерні боротьбою каналу з пісками пустинь, що вперто атакували його з усіх боків сильними самумами. Канал то занепадав, то знов визволявся з обіймів дюн.
У VIII столітті (вже нашої ери) самуми остаточно замілили канал, позбавили його судоплавності, і наступне тисячоліття стерло його фізичні ознаки, — шийка знов жовтіла пісками аравійських та африканських пустинь.
Тисячоліття стерло не лише фізичні ознаки каналу, воно витруїло й згадку за нього.
Після славнозвісного походу Бонапарта до Єгіпту потреба
