Цю сторінку схвалено
Найперші сльози! Я не знаю,
Чи єсть у бога люте зло,
Щоб у тій хатї не жило —
А хату раєм називають!
(Хата Т. Шевченка.)
Не називаю й раєм
Тої хатиночки у гаї
Над чистим ставом, край села:
Мене там мати повила
І повиваючи сьпівала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину; в тім гаю
У тій хатинї, у раю,
Я бачив пекло. Там неволя.
Робота, тяжкая, нїколи
І помолитись не дають.
Там матїр доброю мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила;
