Менї так любо, любо стало,
Неначе в бога…
Уже прикликали до паю,
А я собі в бурянї
Молю ся богу; і не знаю,
Чого маленькому менї
Тогдї так приятно молилось,
Чого так весело було.
Господне небо і село,
Ягня, здаєть ся, веселилось,
І сонце гріло, не пекло.
Та не довго сонце гріло,
не довго молилось;
Запекло, почервонїло
І рай запалило.
Мов прокинув ся, дивлю ся:
Село почорнїло,
Боже небо голубеє
І те почорнїло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята;
Обернув ся я до хати —
Нема в мене хати:
Не дав менї бог нїчого!
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози… А дївчина,
При самій дорозї,
Не далеко коло мене,
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу:
Прийшла привітила.
