Цю сторінку схвалено
Поезії.
|
Е. Гуцайло. |
В новий сьвіт.
Веселе сонце миготить,
Розтручуе хрустальні хмари,
Розводить ясність по землї,
Розсипує сьвітляні чари.
В тонкім флюідї миготїнь
Купаєть ся земля і море,
Розчинюєть житє і смерть
І родить ся добро та горе.
Росте жажда житя — бутя,
Кристалїзуючись у волї,
Паде у вічний рух умов
І гойдаэсь в колисцї долї.
Широкая, глубокая
Колиска та, що всїх нас носить,
З крутими сходами цїла
Та сперта на всесьвітній оси.
Ось тими сходами всьой мир
Іде до берегів колиски,
Жадоба жити, воля та,
Жене нас всїх, палить нам виски.
І всїм в очах один огонь,
Одная думка ріже в мозку:
Щоб легче йти, щоб спочивать,
Щоб построїть яку повозку;
Щоб другий впряг ся і тягнув
До берегів колиски долї —
