Сторінка:Єфремов С. Між двома душами (1909).pdf/25

діяльністю Гоголя та новішим „українофільством“ — Куліш проте стоїть на зовсім иншій вже теоретичній основі, і не тільки що до самої мови. Він вимагає від українського діяча не самого тільки безпричинного сміху та артистичної краси в малюванні українського народу, не тільки „радужныхъ грезъ поэта о родинѣ“ — він вимагає спочуття, життьової правди і свідомої праці коло народнього добробуту й освідомлення. „Можетъ быть, — каже Куліш, — и єсть на свѣтѣ такая нація, которая назоветъ ихъ (Гоголеві створіння) своими кровними типами, но мы, всѣ тѣ, кто въ настоящее время имѣетъ драгоцѣнное право называть себя украинцемъ, обьявляемъ всѣмъ вообще, кому о том вѣдать надлежитъ, что разобранные и упомянутые мною типи Гоголевскихъ повѣстей — не наши народные типы, что хотя въ нихъ кое-что и взято съ натуры или угадано великимъ талантомъ, но въ главнѣйшихъ своихъ чертахъ они чувствуютъ, судятъ, дѣйствуютъ не по-украински, и что поэтому, при всемъ уваженіи нашемъ къ таланту Гоголя, ми признать ихъ земляками не можемъ“ (Основа“, 1861 р. кн. V, стор. 10–20). Намъ жалко разстаться съ тѣми восторгами, какіе мы чувствовали во времена оны при чтеніи „Вечеровъ на хуторѣ“, — так