Сторінка:Єфремов С. Між двома душами (1909).pdf/12

в панському повітрі, натурально труїли чисту душу дитини. І звичайно ріс малим Гоголь паничиком і, як писав згодом Куліш, ніколи „не зналъ поселянина близко. Онъ видѣлъ его только съ помѣщичьяго крыльца, или изъ коляски. Онъ не сиживалъ съ нимъ рядомъ; онъ не бывалъ его обычнымъ гостемъ („Основа“, 1861 р. кн. IV, стр. 70). Пригадаймо, що для панства український селянин був тільки синонимом усього грубого, незвичайного, і ми не здивуємо, що напевне в цій атмосфері й зародились оті Голопупенки, Свербигузи та Перерепенки, якими згодом потішав російську публіку Гоголь і з яких і досі користуються гумористи десятого сорту, щоб поглузувати й собі дешевим коштом з „хохла“. Паничем Гоголь ріс дома, паничем вступив і до „гимназіи высшихъ наукъ“ у Ніжині, та й тут нічого не було такого, що б збило було його з паничівської уторованої й добре накоченої пути. Схоластична наука російською мовою, товариство таких самих панят, кріпацька атмосфера — от що стояло перед Гоголем тієї пори, коли формується духовий образ людини і складається основа переконаннів на ціле життя. Правда, доходячи літ, повинен був молодий Гоголь стрівати твори українського письменства, напр. „Енеїду“ Котляревського; правда, ще